У кошику ще немає товарів

Кадровий голод в автобізнесі: чому нам потрібна не жіноча панель, а спільна сцена

Панельна дискусія «Кадровий голод в автобізнесі: шукайте жінку!» на AutoTechService 2025 стала однією з найемоційніших. Це була яскрава, натхненна розмова. На сцені — жінки, які змінюють автобізнес: створюють інклюзивні СТО, керують маркетингом великих брендів, реалізують програми перекваліфікації.

І все ж — я вийшла з тривожним відчуттям. Не через те, що панель була поганою. Навпаки — вона була сильною.
А через те, кого не було на сцені. І що не було сказано вголос.

Дві панелі, два світи

На AutoTechService я відвідала дві панелі. Перша — «Кейси розвитку СТО під час війни» — була майже повністю чоловіча. Друга — «Кадровий голод: шукайте жінку!» — повністю жіноча.

І саме ця розділеність — стала найбільшим бар’єром.

На «чоловічій» сцені прозвучало:

«Я жінку на підйомнику не бачу. Одна була — оливу міняла. Я думаю, що з цього нічого не вийшло». Це було сказано без агресії. Щиро. Але — зсередини старої парадигми, де техніка = чоловіча справа.

На «жіночій» сцені звучало інше:

про натхнення,
про інклюзію,
про жіночий доторк до сервісу,
про мотивацію і нові ролі.

Але… учасниці не чули того, що говорилось на першій панелі. І не змогли відповісти. Діалогу не відбулося.

Жінка в сервісі — хто вона?

На жіночій панелі говорили, що жінки можуть працювати в сервісі. Але ролі, які називалися керівницями СТО, були переважно класичні:

адміністраторка,
продавчиня,
майстриня-приймальниця.

І лише дуже обережно — колористка, діагностка, автослюсарка.

Це викликає подив, бо в залі були організації, які вже сьогодні готують жінок до технічних професій. Нажаль бурхливої дискусії тут також не відбулося, але пролунав потужний досвід.

Спікерки, які варті поваги

У цій панелі брали участь сильні й досвідчені жінки, і кожна підняла важливу тему:

Катерина Дацко, ГО «Фундація інституційного розвитку» — Реальні кейси навчання і працевлаштування жінок-водійок вантажівок і автобусів.
Марія Ксьондзик, Nesemos Veteran Auto Hub — про злам стереотипів через командну роботу і те, як створити інклюзивний сервіс, де працюють жінки, ветерани, люди з інвалідністю.
Олена Кубишина, маркетинг-директорка «Єврокар» — про жіноче лідерство і бар’єри, які досі впливають на стратегії.
Марія Дубова, Hunters Garage — про «жіночий доторк» до сервісу і емпатію в роботі з клієнтами.
Маріанна Хмельницька, маркетинг директорка «АТЛ» — чітко сказала:

«Жінка в автобізнесі — це не про рівність. Це відповідь на запит ринку.»

Ольга Сідоріна-Вілкінс, Reskilling Ukraine — про перекваліфікацію жінок у технічні професії, реальні кейси і потребу в нових освітніх моделях.

Саме виступ Ольги Сідоріної став для мене точкою опори. Бо це була конкретика про навички, не про роль. Про професію, а не про образ.

Що я побачила між рядками?

Мене "обурило" не те, що чоловіки і жінки виступали окремо. А те, що не було змішаного простору. Не було заперечень, реакцій, критичних поглядів.

Якщо хтось вважає, що жінка на СТО — це виняток, він має почути історію від Reskilling Ukraine.
А якщо хтось романтизує «жіночий сервіс» — має почути, як виглядає реальність на підйомнику в Гостомелі.

Без цього діалогу — ми залишимось у паралельних світах.

Мені здається, ми маємо говорити про інше.

Не «жінка чи чоловік», а:

Хто має скіл?
Хто мотивований?
Хто пройшов шлях?
Хто хоче вчитись?

Не «ким може працювати жінка», а:

Як зробити шлях до сервісу відкритим для всіх?
Як змінити мову, культуру і практики?
Як навчати так, щоб не втрачати половину потенціалу країни?

Мій висновок: зміни не через тиск, а через приклад і діалог

AutoTechService 2025 показав: в автобізнесі є енергія змін. Є бажання вчитися, шукати, відкриватися новому. І я побачила це на власні очі — власники СТО загорілися ідеєю брати жінок-механікинь, особливо зараз, коли війна створює реальний кадровий дефіцит.

Але одразу виникає питання: «А як це зробити правильно?»

Бо готовності — так. А розуміння, що потрібно для цього — ще немає.

Який спецодяг підібрати?
Чи потрібні окремі роздягальні, душові, санвузли?
А якщо це мама — чи потрібна кімната для дитини?
Як інтегрувати нову людину в команду, щоб це не викликало напруги?

І головне — як сформувати повагу, а не сприйняття "винятку"?

Тут не допоможе тиск чи формальні квоти. Потрібен інший підхід.

Що дійсно працює:

Досвід інших сфер — там, де чоловіки й жінки вже давно працюють разом (медицина, харчова промисловість, освіта, ІТ).
Міжнародні кейси, де механікиня — це просто одна з професій, а не PR-привід.
Пояснення: чому це ок, як це працює, чого потребує працівниця.
Інфраструктурна готовність: зручність — це не розкіш, а елемент продуктивності.

Ми не змінимо культуру за наказом. Ми змінимо її через приклад, підтримку, діалог і середовище. У всякому разі ми в UniGrow діємо і навчаємо діяти саме так.

Якщо хочете змінити ставлення — покажіть приклад.
Якщо хочете підвищити культуру всередині — пояснюйте.
Якщо хочете запрошувати жінок у сервіс — створіть простір, де вони не «виняток», а повноцінна частина команди.